murskij

Эти письма сохранились в архиве у Denys Photo Archive. Во всяком случае,таков его ник на фб. Я не знаю, какое его настоящее имя, но спасибо ему и низкий поклон за сохранение подобных документов. Я позволила себе лишь проиллюстрировать текст с помощью фотграфий. Некоторые из них - тоже из архива Дениса.

"Немного повседневности познесталинских времен. Выдержки из писем - жена-учительница пишет из Николаева мужу, пребывающему в полугодичной командировке в Севастополе. Упоминаемый в письмах Борис - их сын, очевидно 1947 г. р.


( Read more... )

Без названия. 21х29 см. 2024.

Картина пока еще малоизвестного художника А.Г. Чувствуется свободный подход к выбору темы, эмоциональное восприятие действительности передано порывистыми мощными штрихами. Использование дополнительных материалов (стикеров) в качестве пятна уже сообщает зрителю о поисках автором соотношений формы, пятна и линии, и естественно относит зрителя к авангарду 1920-х, а также к формальным поискам таких мастеров, как Миро, Кандинский и т.д. У художника явно большое будущее.

Всех, кто празднует сегодня-
С Рождеством!
Пусть будут чудеса, исполнение желаний
И мир!!!

Итак, накрывается медным тазом хостинг, где я хранила фото для жж. Это уже третий. После первых двух восстановила. Сейчас, не знаю, стану ли это делать. Вернее, фликр прислал очень «выгодное» предложение, снизить помесячную оплату. Ну, ок. Но почему-то при этом потребовал сообщить номер банковской и карты и… что бы вы думали? Та-а-дам! Код. Нормально так. Вовремя остановилась. Теперь они ликвидируют все фотки. Их больше двух тысяч. В этом случае писать сюда уже не имеет никакого смысла.
Еще надеюсь, что это некоторое недоразумение. Но верится с трудом. Посмотрим.

Ваша Клаша.

Козлик мне еще не напомнил, чтобы я чего-то тут ляпнула. Я его опередила. ))) С удивлением узнала, что некая veraklo меня заблокировала. Ну чо! Вольному - воля, дуракам - рай. Небось все консультации по фото уже получила, можно и блокировать.))) Флаг, как говорится, в руки, барабан на шею. Думаю, что сделано это было года два назад. Когда я высказала свою позицию.

Кажется, уже и отсюда пора уходить. Все эти новые примочки - как пятое колесо в телеге. Мешает, раздражает. А поскольку для раздражений поводов все больше, то увольте. Как это у Хармса? Нас всех тошнит. И меня в первую очередь.

Интересный текст с ФБ. Пусть хранится здесь. Ценные воспоминания. А ведь это 1980-е -1990-е!
Автор: Zoya Kazanzhy

1990-й рік. Живемо в студентському гуртожитку. Я заміжня. Насувається зима, і мені терміново потрібна куртка. І я вже знаю, яка – фіолетова, гарна, з «золотими» блискавками, м’якенька, тепла!.. Куртка моєї мрії. Я вже уявила, як одягну, піду на роботу, мене питатимуть, де то я купила таку красу?
Але в нас немає грошей на ту куртку.
До того, на мій випускний, мама шиє мені плаття. З тканини з блискітками. Відрізок тканини пролежав у шафі років зо п’ять. Мама десь купила з оказією. За 5 років до самого випускного. Мама все своє попереднє життя прожила з порожніми магазинними полицями.
У нас удома було багато тканини. Ситець і кримплен – найважливіші з них. Мама купувала. Вона вміла шити. Працювала в сільській швейній майстерні, обшивала дружин сільської знаті і продавчинь в магазині. Тому була допущена до дефіциту. І приносила додому не 200 грамів вершкового масла, як усім продавали, а півкілограма. І цукру не 2 кілограми, а 5. Ковбаси в магазині не бувало. Взагалі.
А ще мама могла купувати «з-під поли», як це тоді називалося, туфлі чеської фірми «Цебо». Вони були прекрасними в порівнянні з вітчизняними. Коштували 42 карбованці. Я пам’ятаю цю ціну, бо мій учитель у школі сказав, що мама мені купує дорогі речі – і це не зовсім правильно. От виростеш, сказав учитель, і не зможеш собі такі купувати, бо то дорого.
Я не любила коричневу шкільну форму. Мама шила мені сарафани в тон, прикрашала яскравими ґудзиками, шила білі блузки. Шила сукні на шкільні вечори.
На вихідні, коли мама виходила теревенити з сусідками на вулицю, одна з них вичитувала їй:
– Ну що ти її балуєш? Тільки вона щось задумала звечора, а ти вже зранку їй пошила. Будь-яку примху виконуєш! Купи ото шкільну форму – і нехай ходить, як всі. А то виросте егоїсткою.
Мама посміхалась. Шкільна форма колола тіло, мала грубі шви й була негарною.
У нас, хто жив недалеко від Молдови, був «привілей» – їздили до Кишинева і там скуповувалися. Моє покоління дівчаток, покоління наших мам і бабусь виросло в «молдавських» тапочках. Зручна взувачка, з яскравим верхом у квіточках та білою гумовою підошвою. І я казала своїй учительці, що все життя буду носити молдавські тапочки! Тому що взуття, яке продавалося в радянських магазинах, не можна було взувати апріорі. Вчителька дивилася на мене сумним поглядом: – Будеш в молдавських тапках в університет ходити?
Мамі було трохи легше, аніж її подружкам – вона собі шила одяг. Майже весь. У тому числі пальто і куртки. І ще навчилася шити ковдри. І постільну білизну. І купальники.
Тому що купити все це було не просто проблематично, а часто неможливо. У країні будували комунізм, готувалися захищатися від американців і вирощували новий вид радянських людей.
Перед 10 класом ми поїхали з мамою купувати мені джинси. Перші. Тодішні модні «банани- варьонки». Боялися, що нас обдурять, ходили міряти в якісь смердючі під’їзди, де нас підганяли і шепотіли, що «мєнти йдуть». 200 карбованців – дві мамині заробітні плати. Але я повернулась модною. Правда, штани ті були трохи затісними. Але ж гарними! Тому одягала їх, лежачи на підлозі.
А ще мама купувала якусь вовну, мила її, сушила, потім здавала на місцеву суконну фабрику, а звідти привозила мені дивного зеленого кольору кофти. Чомусь кожного разу зелені. І казала, що інші кольори – ще страшніші.
Я пам’ятаю, якою щасливою була мама, коли виходило купити болгарську зубну пасту «Поморін» і шампунь. Бо миття голови сирим яйцем якось не додавало блиску і краси.
Пам’ятаю, що по нормальні труси требу було їхати до Одеси – і то не факт, що привезеш. По все треба було їхати до Одеси. Бо там був «Привоз» з «самопалом», який виробляли «цеховики» –імітація модних виробів. І в Одесі була «товкучка», де продавали неймовірно красивий одяг із «американських посилок». За неймовірними цінами.
А якось, на початку 80-х, моя мама поїхала в Москву, до родичів. Була там 5 днів, три із них провела в чергах у ГУМі. Цілий день стояла за чоботами для мене. Купила. Вони виявилися на розмір меншими. Але я стійко носила, трохи прим’явши задник.
У мами був один парфум – «Ландыш». Я і досі пам’ятаю той запах. І запах «Красной Москвы», яку мама теж привезла з Москви, їй там подарували. Нудотний запах, але мама берегла на свята – дорого ж!
Про колготки я можу написати цілий трактат. Як фарбувати в потрібний колір у домашніх умовах і як не переборщити з йодом. Як акуратно штопати і одягати під брюки. Як витримувати в морозилці, бо хтось сказав, що так вони стануть міцнішими.
Моя мама в свої 35-38 років носила хебешні колготи, бо капронові були одні, і я вже починала ходити на танці – мені ж потрібніше!
Мені подружка в 91-му році надіслала посилку з-за кордону – там було пар 20 колготок. Я плакала від щастя. І перший раз надягла цілі колготки під джинси…
Наші мами хотіли бути гарними. Хтось сказав сусідці, що добра зачіска виходить, якщо волосся, перед тим, як накручувати на бігуді, змочувати в пиві. Як же вони потім смерділи Жигулівським пивом – ці молоді, красиві жінки з дивно накрученими «зачісками».
А плювати в засохлий «брасматік» – польську туш для вій, розтягуючи термін її життя?
А прати шматки старого простирадла, якими жінки користувалися під час менструацій, тому що вати і бинтів не було в аптеках узагалі! І лише щасливиці й допущені до дефіциту могли купити пакунок вати і почувати себе до біса цивілізованими. Звідки було знати, що Ерл Хаас винайшов гігієнічні тампони ще у 1929 році?!
А не могти роками купити звичайні шкарпетки… Я пам’ятаю час, коли продавали по 2 пари в руки. І поради в настінному відривному календарі, як правильно штопати шкарпетки, щоб це було непомітним.
А мохерові шапки і берети? Вулицями сіл і міст ходили жінки в однакових головних уборах, часто одного і того ж кольору. В залежності, який мохер привозили моряки з рейсів.
Чоловіки теж ходили в усьому однаковому. Піджаки, штани, чорні туфлі навіть влітку. Яскраво я пам’ятаю еру турецьких светрів. Але то вже починалася ліберальна економіка 🙂
Я розглядаю світлини часів молодості своєї мами. На них – красиві молоді жінки. В однакових болоньєвих плащах, однакових «газових» хустинах, однакових чорних «лодочках».
- А більше нічого і не було, – зітхає мама. – Ми були такими бідними! І, навіть якщо були гроші, то не було що на них купувати. Не хочу і ніколи не хотіла в Радянський Союз. Я там була. Мені там не сподобалось.
Я везу мамі з усіх своїх поїздок одяг – футболки, брюки, блузки, куртки. Вона радіє, як мала дитина, але кожного разу мені каже:
– Ну навіщо ти витрачаєш гроші? Скільки мені потрібно того одягу? Я ж нікуди не ходжу!
І гірко та ностальгійно зітхає:
– От якби мені оці всі наряди тоді, коли я була молодою!.. Я нічого путнього так і не зносила…
Коли я слухаю балачки про «прекрасне життя і перспективу» в країні, яка все своє існування якщо не знищувала, то гнобила своїх громадян, нівелювала почуття гідності та обмежувала навіть побутовий вибір, я жалкую, що не існує машини часу. Щоб повернути ностальгуючих туди, де всі зусилля йшли не на розвиток, не на спілкування з власними дітьми, не на читання книжок, яких теж не можна було дістати. Туди, де життя було спрямоване на черги, виживання, сіру і безпросвітну нужденність, відкладання грошей на вічно дефіцитну меблеву «стінку».
Наші батьки, наші бабусі і дідусі, і навіть трохи моє покоління, всі ми жили в парадигмі виживання. І лише наші діти вирвалися. Наші діти – це інший всесвіт. І назад вони вже не повернуться. Після 2014 року точно не повернуться.
… В гардеробі моєї 75-літньої мами є рожева куртка. Така, яку вона б могла собі купити 50 чи 40 років тому. Могла б. Якби не жила в Радянському Союзі.

Побывала сегодня в одном антикварном. А там полочка лежала, с надписями.



С крючочками. Над первым надпись: полотенце для рук,
2- полотенце для тарелок,
3- полотенце для ножей,
4- полотенце для стаканов.

Вот это хозяйственность! А у вас на кухне сколько полотенец?)))